«Майстерне» перетворення

Поїздка у польські гори, куди нас запросили для творчого обміну з місцевими народними майстрами, надихнула нас, якщо так можна сказати, розказати про декілька епізодів з життя майстрів в Україні. Ми свідомі, що можливо почуємо у відповідь критику. Проте мовчати й надалі не можемо. Комерціалізація крокує надто швидкими темпами. Проводити етнофестивалі та ярмарки в Україні стає модним. Майже кожні вихідні у Києві відбуваються якісь заходи. Організатори розказують про тисячі відвідувачів, про гарні площі для реалізації своєї продукції… Але хто і які вироби можуть бути представлені на цих ярмарках та фестивалях?

Вже декілька років поспіль ми відмовились від участі в «Країні мрій». Причина – занадто висока плата за участь у фестивалі. І ми такі не одні. Як наслідок, унікальні майстри, які раніше приїжджали на фестиваль з різних куточків України, нині не можуть собі цього дозволити… Нинішню «Країну мрій» вже не можна порівняти з тою, якою вона ще п’ять років тому, коли людей до участі в Алеї майстрів ретельно підбирали, коли організатори продумували які вироби будуть стояти поряд. Зараз, можна сказати, що хто платить гроші, той й замовляє музику… Так керамістів, вишивальниць, різьбярів витісняють продавці магнітів, віночків зі штучних квітів та принтованих торбинок.

І кілька слів про відвідувачів ярмарків та фестивалів. Влаштовуючи безкоштовні майстер-класи організатори несвідомо формують споживацьке ставлення до тих знань та умінь, які дають майстри. Займаючись творчістю, ніхто не думає про те, що майстрам потрібно щось вкласти у самоосвіту та саморозвиток – відвідувати певні музеї та фестивалі, купувати потрібну літературу… Приміром: наше захоплення – ляльки. Але для самоосвіти ми купуємо видання не лише про них, нам цікаві книжки про вишивку (і не тільки українську!), костюми, головні убори… Наприклад, перебуваючи в Туреччині на фестивалі усі зароблені гроші ми витратили на нитки, стрічки та книжки (придбали 5-ти томне зібрання, присвячене турецькому ткацтву, в якому зібрані старовинні візерунки килимів, які мають описи про символіку різних елементів). Зараз, коли у нас з’являються якісь вільні кошти, ми намагаємось купити старовинні сорочки. Такі речі не тільки надихають, але й дають поштовх для нових творчих пошуків, відкривають двері до нових знань…

Отже, епізод перший. Найсвіжіший. Запросили нас взяти участь у святі «Дні незалежності на Поштовій» 24 серпня. Написала у фейсбук Наташа Савчун (Natasha Savchyn). Умови: участь безкоштовна, свої вироби можна продавати, провести майстер-клас для 25-30 людей. Ми подумали-подумали і погодилися. Наш аргумент: у 25-у річницю Незалежності ми можемо розказати і показати, як створюємо свої ляльки. Організатори пообіцяли компенсувати витрати на матеріали – 200 гривень. Ми, звісно, намагалися пояснити, що кожна лялька складається з 7 клаптиків тканини (найдешевше можна придбати їх за 700 гривень; для майстер-класів, як і для ляльок ми використовуємо якісні тканини, купуючи їх в магазинах, а не вишукуючи на секонд-хендах, як це часто роблять деякі), стрічок та ниток. У відповідь нам сказали, що будуть намагатися відшкодувати трохи більше, ніж 200 гривень… У визначений час ми були на Поштовій з ляльками та матеріалами. Зранку йшов дощ, і як ми зрозуміли, багато майстрів злякалися погоди та не прийшли, бо майже половина столів була порожньою. Ми розклалися й почали.

Першими за наш підійшла мама з дочкою та їх знайома. Почали розказувати про ляльки, їх історію, принципи створення. Дівчата слухали уважно та з цікавістю. Ми мотали і отримували величезне задоволення. До столу все підходили і підходили люди. Вони, дізнавшись, що майстер-клас безкоштовний, ставали у чергу. В перерві підійшла Наталя і сказала, що вона розуміє, що наш майстер-клас дуже затратний (поряд робили майстер-клас з соленого тіста, вишивки та витинанки, зрозуміло, що на ці МК витрати були значно меншими), і що вона знову наголосила, що намагатиметься за матеріали нам дати трохи більше. Безкоштовні МК привертали увагу багатьох людей. Мами хотіли скинути на нас своїх дітей. Ми терпляче пояснювали, що кільком дітям у віці до 8 років одразу важко показати. Жінки примхливо смикали у нас з рук тканини, обираючи собі найкращий колір та принт. Звісно, це ж «на шару», то можна брати… Мало, хто слухав наші розповіді про суботівські та чигиринські ляльки, забували після майстер класів на столах роздруківки з зображенням різних типів хрестів, які ми спеціально приготували… Так минули майже чотири годи. Ми втомилися і емоційно, бо важко, коли нема віддачі, і фізично, голос сів, руки тремтіли. А потім з’явилась Наталя і простягла конверт зі словами: «200. Як і домовлялися».

Епізод другий. Арсенальний. Завдяки Катерині Качур, ми вже другий раз мали щастя бути на Етносвіті у Мистецькому Арсеналі. Це приміщення – чудовий майданчик для зустрічей митців. Просторе, світле, атмосферне. Тут навіть музика звучить по-іншому. Умови: участь платна, пільгова для майстрів – в цьому році 1000 гривень (у минулому було 700). Ті, хто зголошувався проводити майстер-клас, могли представляти свої вироби безкоштовно. Але головне не це.

Участь у Етносвіті – це явище швидше за все іміджеве. Принаймні для нас. Ми знайомимося з новими людьми. Долучаємося до спілкування з різними майстрами. І це просто чудово! Інше питання – відсутність реклами заходу у місті, його ранішнього анонсування. Так, можна зрозуміти, бо організатори до останнього не знали, чи відбудеться цьогорічний Етносвіт, бо шукали спонсорів. Але… Це ж можна було починати раніше. Головна ідея свята – обмін досвідом між майстрами з різних країн та представлення широкому загалу українських творців. А вийшов насправді такий собі гламурний «междусобойчік». Окрема тема – увага до українських майстрів та закордонних… Дуже прикро було дивитись, коли тепер вже колишня директорка Мистецького Арсеналу Наталія Заболотна ходила з представниками музею і вітала закордонних майстрів, вручала їм грамоти, фотографувалась з ними. Це було дуже показово. Побувавши в інших країнах на фестивалях, можемо сказати, що там такого не побачиш – всі учасники рівні, всіх вітають, всім пропонують однакові умови.

Епізод третій. Канадський, нездійснений. Найближчими днями у Торонто має відбутися великий український ярмарок – Toronto Ukrainian Festival. На нього, говорять, прийдуть до 700 тисяч осіб. Запропонували і нам у ньому взяти участь з ляльками. Ми відмовилися. Організатори пропонували представити свою продукцію без особистої присутності (за такої умови 1метри торгової площі коштуватиме 330 доларів за три дні), або самостійно приїхати до Канади, оплативши собі квитки, проживання та харчування (за такої умови 1м торгової площі коштуватиме 200 доларів за три дні, але тут умова оренди – від 2 м.)

Епізод четвертий. Майбутній, ярмарковий. 24-25 вересня на Подолі має відбутися великий ярмарок «Київські контракти». Відправивши заявку, ми дізналися, що для майстрів участь за два дні коштує 1200 гривень. Заплативши ці гроші, можна буде отримати стіл розміром півтора на півтора метри. Точніше не отримати стіл, а отримати місце, де можна буде поставити стіл, який майстер сам повинен принести. Цікава пропозиція, вірно? До слова варто сказати, що організатори передзвонювали декілька разів, і запропонували ціну трохи знизити, зазначивши, що у порівнянні з іншими фестивалями, у них ціни ще більш-менш демократичні… Про що говорити, коли сьогодні деякі майстри з регіонів думають, чи їхати їм до музею Івана Гончара на ярмарки, коли участь там коштує 300 гривень за два дні (так було на ярмарку до Дня Незалежності), та ще й оплачувати квитки до Києва та проживання у столиці?.. А тим часом відвідувачі чекають на помірні ціни… Але за таких умов їх можуть запропонувати лише ті, хто виробляє (перепродає) різні речі, ціною до 200 гривень у великій кількості. Навряд ручної роботи.

Помірні ціни хочуть бачити й відвідувачі новорічного ярмарку на Софійській площі. У Фейсбуці вчора побачили оголошення від спільноти «Folk Ukraine»: «Шукаємо майстрів для новорічно-різдвяного ярмарку!». Зайшли на реєстраційну форму, там було вказано, що вартість участі залежить від формату та метражу стенду. Вирішили дізнатися, скільки ж? Виявилось, що для майстрів участь у ярмарку (організатори надають дерев’яний будиночок), який відбудеться з 10 грудня до 16 січня, коштуватиме… 30 (!) тисяч (!) гривень. У нас питання, який майстер народної творчості може заплатити такі гроші? Не варто забувати, що він, як правило, виробляє в одиничних екземплярах, по кілька примірників на тиждень, а то і місяць.

Тож нині ми бачимо, що, по-перше, в Україні є люди, які думають, що на майстрах можна заробляти, і так заробляють; по-друге, українці не готові до зустрічі з справжньою ручною роботою (навіть у варіанті безкоштовних майстер-класів) – китайські «аналоги» вишиванок і віночків більш звичні та приємніші; по-третє, мало хто зацікавлений у промоції та підтримці людей, які здатні показати Україну самобутньою та неповторною.

Які ваші думки?

Опубліковано у Всі новини, Мотанки, Фантазії | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

1 коментар до «Майстерне» перетворення

  1. Дарина коментує:

    згодна з кожним словом. тут потрібна згуртованість майстрів, і ,приміром, акція бойкоту, щоб привернути увагу на непомірні ціни . одноголосно. одна біда- із згуртованістю в нас погано.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>