Мотанки+

Лялькове диво

Лялька. Лик. Образ. Об’єм… Щось привабливе та небезпечне, складне та таємниче, нерозкрите…

Мотанка – це й іграшка, й оберіг. Вважається, що вони з’явилися ще у добу пізнього палеоліту. Тож нині ляльці вже сім тисяч років. У дохристиянські часи мотанки робили з найпростішого матеріалу – сіна, клаптиків тканини, ниток, стрічок. Люди знали, лялька не може бути на когось подібною. Мати, створюючи донці іграшку, ніколи б не наважилась намалювати очі, ніс або губи. Замість людських рис у неї на обличчі хрест – символ Сонця.

Чи має бути лялька красивою? Ні. Скоріше внутрішньо змістовною, образною, такою, яка б з’єднувала рід та природу, історію та сучасність. Мотанка – перш за все посередник між поколіннями тих, хто відійшов у Той світ, і ще не народженими людьми. Українці вірили, що зробивши ляльку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Коли нездужала дитина, батьки спеціально робили ляльку і клали її під подушку або прикріплювали до хворого місця, сподіваючись, що мотанка перебере на себе недугу.

Найретельніше готували ляльку для нареченої та напередодні народження дитини. Таку мотанку вбирали дуже гарно. Іноді українці вірили, якщо дітки у великій родині довгий час бавляться мотанкою, треба чекати лелеку…

Все це знали наші прабабусі, які жили у звичайних українських селах та з особливою любов’ю робили лялечок своїм онукам. Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов’язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та  зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні чи дідової казки, збагнути яке довжелезне коріння народної пам’яті.

Сьогодні кожна з них має своє ім’я. Ясна – світла, гарна. Рада – порадниця, радісна. Іванка – життєва. Дзвінка – дзвінка, гучна. Зоряна – свіжа, як ранкова зоря. Цвітана – квітуча та Ганночка… Їх так багато. І Ви можете обрати свою.

Сподіваємось, Ви відчуєте, що ми створюємо ляльки з добрими думками!