Рушник – віддзеркалення культурної пам’яті народу. Сьогодні лише одиниці можуть прочитати старовинні магічні знаки, що «занотували» майстрині у дивовижних візерунках. Упродовж століть українським рушникам надавалось особливе значення. Наприклад, колись на Поліссі був звичай: жінки одного села за один день могли вишити рушник. Вважалося, що у тяжкі часи, коли лютували страшні хвороби, засухи чи буревії, він здатен відвести біду.
Вишите полотно завжди було неодмінним атрибутом народного побуту, традиційною окрасою житла. У всьому декоративному мистецтві немає іншого такого предмета, який б концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень. У них можна знайти орнаменти, пов’язані з образами життя, добра, краси, довголіття, здоров’я, захисту від усього недоброго.
В Україні жодне свято не відбувалось без рушників. Вони були найдорожчим подарунком синові, якого мати виряджала в далеку дорогу, пам’яттю про рідну домівку, побажання щасливого майбутнього. З особливою відповідальністю ставились до весільних. Ще змалечку дівчата вчилися вишивати., аби кожна з них до свого свята підготувала 12-14 рушників. Наприклад, той, на який ставали молодята, був запорукою вірності, а той, яким зв’язували руки, передрікав міцну, щасливу сім’ю.